«Моє́ життя́: До́свід автобіогра́фії» () — автобіографія Лева Троцького, одного з організаторів Жовтневої революції, що відіграв ключову роль у створенні Червоної армії. Написана у період проживання Троцького в Алмати й Туреччині; вперше опублікована 1930 року. Ця робота містить важливі історичні деталі Жовтневих подій і має яскраво виражену антисталінську спрямованість .
Автобіографія Троцького, що стала одним із найважливіших джерел для дослідників його життя, політичної долі та творчості, справила відчутний вплив на його біографів, починаючи з Ісаака Дойчера (який, через докладний аналіз сталінізму та соціоекономічного устрою СРСР, вважав екснаркома «пророком»). Багато хто з біографів Троцького просто переписував фактичний матеріал про життя революціонера з його ж книги, лише адаптуючи розказану Троцьким версію подій до реалій свого часу. Факти ж про ранні роки Троцького досі відомі лише з «Мого життя». Книга перекладена багатьма мовами світу; уперше видана в СРСР 1991 року .
Історія Автор «Мого життя», Лев Троцький, народжений у Янівці (нині ― село Береславка у Кіровоградській області України), був марксистським теоретиком і революціонером, що став ключовою фігурою в більшовицькій революції 1917 року та громадянській війні в Росії. Після повалення та Тимчасового уряду, Троцький обіймав високі посади в радянському уряді, зокрема як голова Революційної військової ради та народний комісар з військових справ. Після смерті Володимира Леніна, лідера більшовиків, у 1924 році Лев Троцький вступив у політичну боротьбу з генеральним секретарем ЦК ВКП(б) Йосипом Сталіним, ставши його головним опонентом. Конфлікт між Троцьким і Сталіним виник через розбіжності в поглядах на економічну політику країни. Разом з тим, Троцький підтримував ідею світової революції, тоді як Сталін виступав за побудову «соціалізму в окремо взятій країні». Троцький і його прибічники також критикували Сталіна за бюрократизацію держапарату й нехтування альтернативними думками. Урешті, 1927 року, Сталін досягнув усунення Троцького з влади та його вигнання з СРСР у 1929 році. Спершу Троцького вислали до Алмати, а згодом до Туреччини, де він продовжив політичну діяльність та написання своїх праць.
Після висилки з СРСР та прибуття до Туреччини Лев Троцький відновив роботу, яку почав ще в алматинському засланні, з метою представити всім зацікавленим особам свій життєвий шлях: від розповіді про батьків до подій 1930 року. Книга «Моє життя» була написана «за одним присідом і завершена протягом кількох місяців». Сам Троцький писав у передмові, що «сама можливість появи її у світ створена павзою в активній політичній діяльності автора». Про інтенсивну роботу батька писав син колишнього наркома Лев Сєдов: «У нас без змін. Старий [Троцький] багато працює – підготовляє книги для друку».
В архіві НКВС зберігся невеликий аркуш зі списком потенційних назв рукопису: «Пів століття (1879—1929). Досвід автобіографії» (), «Приливи та відливи. Автобіографія революціонера» (), «На службі революції. Досвід автобіографії» (), «Життя у боротьбі. Автобіографія революціонера» (), а також «Жити означає боротися. Автобіографія революціонера» ().
Рукописом автобіографії негайно зацікавилися американські та англійські видавці, видавши авторові аванс у сім тисяч доларів. Вже 1930 року «Моє життя» було перекладено англійською і випущено в США та у Великій Британії. Рік по тому американське видавництво опублікувало її додатковий наклад. Тоді ж мемуари революціонера були видані у Франції, Іспанії, Чехословаччині та Польщі (видавничою компанією Bibljon): причому у Варшаві вони з'явилися не тільки польською мовою, а й ідишем. Через два роки, в 1932-му, мемуари Троцького було видано в Китаї; книга стала бестселером, забезпечивши фінансову стабільність сім'ї революціонера.
На відміну від американських видавців, які зберегли авторський підзаголовок «Досвід автобіографії», лондонське видавництво «Thorton Buttenworth» видало книгу з підзаголовком «Зліт і падіння диктатора» (), що обурило Троцького. Ще більше його невдоволення викликав французький переклад і, особливо, супровідні коментарі Моріса Донзеля-Парижаніна, які автор вважав «образою»; судовий позов адвоката Лева Давидовича, однак, запізнився, оскільки паризьке видавництво Rieder встигло випустити наклад у продаж.
Російськомовне видавництво «Граніт», яке розташовувалося в столиці Веймарської республіки Берліні, уклало договір із Левом Давидовичем про видання книги у двох томах: це сталося вже 1930 року, хоча у вихідних даних значиться наступний, 1931 рік. Стверджується, що книговидавець отримував непоганий прибуток, хоча не відчував себе в безпеці в умовах дедалі більшої «кампанії ненависті», що нагніталася радянською владою щодо Троцького. Осторонь цькування єврея-комуніста не залишилися й нацисти, які набирали сили в Німеччині. При цьому сам автор пізніше пояснював великі обсяги продажу автобіографії тим, що її екземпляри купували агенти радянських спецслужб — з метою знищити книги.
У Радянському Союзі мемуари Троцького були вперше опубліковані 1991 року (підписано до друку у вересні 1990 року). На думку історика Юрія Ємельянова, котру він висловив у 1990 році, радянські «заборони на знайомство» з автобіографією Троцького обґрунтовувалися так: «якщо Ви читаєте троцькістську літературу, значить ви заражаєтеся троцькістськими поглядами… перетворюєтеся на троцькіста».
Книгу перекладено безліччю мов і видано практично по всьому світові. Вже 1930 року вийшли переклади англійською, чеською, французькою, італійською, іспанською та німецькою. 1969 року відбулося видання автобіографії в Ірані, а 1970-го в Туреччині.
Англійською мовою мемуари перекладали «старі знайомі Троцького»: Макс Істмен та його дружина Олена Істмен-Криленко, яка писала, що робота над перекладом їй «нічого, крім гордості та радості, не доставила». Якість їхнього перекладу була відзначена одним із критиків книги.
Опис У своїй автобіографії Лев Троцький прагнув відбити свій життєвий шлях у суворій хронологічній структурі, яка б підкреслювала ключові віхи як в особистій, так і в революційній діяльності автора. Книга розділена на два томи і охоплює його ранні роки, революційну діяльність, тюремні ув'язнення, заслання, еміграції, повернення до Росії та подальшу боротьбу за владу після Жовтневої революції. У першому томі Троцький описує своє дитинство в Янівці, досвід здобуття освіти, знайомство з революційними ідеями та участь у підпільній роботі. Поміж іншого, у книзі вміщено описи рідної Троцькому південноукраїнської природи; Троцький детально відтворює атмосферу українського села з його розміреним побутом, звичаями та українською мовою, що була невід'ємною частиною його повсякденного спілкування.
Такі розділи, як «Моя перша революційна організація» () та «Мої перші в'язниці» (), передають драматизм раннього етапу політичної діяльності Троцького.
Другий том книги зосереджується на періоді активної участі Троцького у перевороті 1917 року та складностях, що виникли після одержання більшовиками влади. Розділ «Від липня до жовтня» () докладно описує напружені події перед взяттям влади більшовиками, а розділ «Біля керма влади» () — його досвід на посаді голови виконкому Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів. Особливу увагу приділено Берестейському миру та супутнім йому важким перемовинам, описаним у розділі «Переговори у Бересті» (). У фінальних розділах Троцький описує внутрішньопартійну боротьбу, свої відносини з Леніним, розкол у керівництві та вимушене вигнання з СРСР, завершуючи книгу роздумами про політичний крах та своє життя у вигнанні.
Критика Після своєї публікації, книга піддалася жорсткій критиці з боку літераторів та інтелектуалів, які були прихильні до радянського уряду та вважалися «друзями СРСР». Вони характеризували спогади Троцького як спробу дискредитувати радянську владу. В СРСР мемуари Троцького суворо критикувалися навіть після десталінізації; зокрема факт публікації автобіографії на замовлення «берлінського буржуазного видавця» використовувався радянськими істориками для боротьби з «троцькізмом» і в 1980-ті роки, які описували книгу як «відверто спрямовану проти Леніна та більшовизму». Втім попри негативну реакцію всередині марксистсько-леніністського табору, «Моє життя» здобуло визнання за межами СРСР, де багато критиків, включно з тими, хто не поділяв поглядів Троцького, давали книзі схвальні характеристики, відзначаючи її історичну важливість та яскравий стиль написання.
«Всі американці в голос кричать, що за чудова книжка. Бідолашного Сталіна, напевно, завидки беруть, що не про нього, а про Вас кричать», — писала в 1930 році Олена Криленко, яка перекладала працю Троцького на англійську. Стара знайома Троцьких — Ганна Клячко — прочитавши присланий їй екземпляр, відповідала авторові: «Ваша особистість, Леве Давидовичу, цікавить і притягає всіх. І ось Ви яскраво, жваво, пластично виступаєте зі своєї книги, і всім ясно, що ж це за людина, як вона працювала, чого прагнула, і все те особисте, що так займає людей». Професор Олександр Каун, відомий своєю книгою про Максима Горького, писав, що закінчив читати американське видання спогадів Троцького з жалем: «хотілося слухати автора найціннішого внеску в історію російської революції іще й іще».
В огляді «Мого життя», опублікованому з нагоди її американського видання, професор Волтер Карл Барнс називає книгу «одним із найважливіших документів нової Росії». Він наголошує на точності та детальності роботи, особливо в порівнянні з «розпливчастими» спогадами, написаними Олександром Керенським та Сергієм Сазоновим. Професор Володимир Мамонов у 1991 році називав «Моє життя» «прецікавою [книгою], причому не тільки для фахівців». Микола Бердяєв відгукнувся про книгу як про твір, «написаний для прославлення Л. Троцького як великого революціонера і ще більше для приниження його смертельного ворога Сталіна як нікчеми та жалюгідного епігона. Але написана вона дуже талановито…». У книзі Йосип Сталін уперше названий «видатною посередністю».
У 1931 році в журналі «Пролетарська революція» з'явилася стаття Йосипа Сталіна «Про деякі питання історії більшовизму», яку можна розглядати як «відповідь» радянського лідера на «друковану продукцію Троцького» (включаючи «Моє життя»). Основний зміст сталінської статті зводився до необхідності припинення будь-якої дискусії щодо проблем історії партії та революції:
Німецький письменник Ліон Фейхтванґер, який відвідав Москву в 1937 році і написав після цього невелику книгу, неоднозначно відгукувався про автобіографію Троцького: Фейхтванґер звертав увагу на брак почуття міри у автора, його «летючу в повітрі» логіку і відсутність належних знань про «людську сутність та людські можливості». Він характеризував книгу як «повну ненависті» і «пристрасно несправедливу», звинувачуючи колишнього наркома у поєднанні правди з вигадкою. На думку німецького письменника, Троцький у своїй книзі «злісно відкидає всі заслуги Сталіна».
Стиль Троцького був відзначений нобелівським лавреатом Франсуа Моріаком: він порівнював письменницький хист Троцького з Левом Толстим та Максимом Горьким. Французький письменник вважав, що — якби Лев Давидович не обрав «революційну кар'єру» — він міг би посісти гідне місце у галереї великих російських письменників.
Американський історик Поль Ле-Блан зазначав, що біографи революціонера стверджували, що «двотомник був персоніфікованою історію російського революційного руху». Особливу цікавість становила частина, що стосується радянського періоду життя Троцького: у ній «яскраво і детально» описувалася і роз'яснювалася політична позиція автора.