Збройне зіткнення в окрузі Макмінн, в американській історіографії та публіцистиці «Битва за Афіни» (англ. Battle of Athens) або «Війна в окрузі Макмінн» (англ. McMinn County War) — успішний збройний виступ громадян США проти корумпованої влади, що відбувся 1-2 серпня 1946 року в місті Ейтенз штату Теннессі.

У 1936 році в окрузі Макмінн прийшла до влади політична машина Демократичної партії під керівництвом шерифа Пола Кантрелла. Громадяни звинувачували нову владу в поборах, прикритті притонів і махінаціях на виборах. Звернення до правоохоронних органів не принесли результатів. Положення групи Кантрелла здавалося незворушним, але весною 1946 року в окрузі з'явилася нова сила — три тисячі демобілізованих ветеранів Другої світової війни. Ініціативна група ветеранів вирішила мирним шляхом змінити владу в окрузі і висунула власних кандидатів на місцеві вибори. У день виборів, 1 серпня 1946 року, опозиціонери зіткнулися з відкритою протидією влади. Один чоловік був серйозно поранений, кілька активістів заарештовані. Ветерани, які підозрювали владу в спробі фальсифікувати результати голосування, вимагали дозволити їм підрахувати голоси. Протистояння виросло спочатку до облоги, а потім до перестрілок між ветеранами і поліцейськими, які засіли в будівлі в'язниці. Після того, як нападники закидали будівлю динамітом, поліцейські здалися. Кантрелл визнав поразку і таємно втік з міста. Кандидати від опозиції взяли в свої руки управління округом, розігнали корумповану поліцію і реформували місцеве самоврядування. Влада штату, яка раніше підтримувала Кантрелла, не стала перешкоджати ветеранам, але й не намагалася переслідувати корупціонерів. Судовому переслідуванню піддався лише поліцейський, який стріляв у виборця в день виборів.

Історіографія Зіткнення в окрузі Макмінн широко висвітлювалися американською пресою, але повідомлення новин були фрагментарними і малодостовірними: репортери великих ЗМІ фізично не встигли доїхати до місця подій. Дві місцеві радіостанції вели пряму трансляцію з місця події, але лише одна записувала свої репортажі, і лише кілька збереглося в архівах. І переможці, і переможені, побоюючись за власну безпеку, утримувалися від розповідей про те, що сталося. Лише через півроку опублікував перше журналістське розслідування; саме він назвав те, що сталося «битвою при Афінах» (Battle of Athens). Уайт визнавав, що зібраний матеріал був явно неповний. Два ключові питання — яким чином повстанці захопили арсенал Національної гвардії і хто саме очолив облогу та штурм в'язниці — залишалися відкритими. В 1948 дипломник університету Еморі Джордж Бресінгтон зібрав унікальні свідчення очевидців, які не були опубліковані і не вводилися в широкий обіг. Ніколи не публікувалися і матеріали з досьє , і завершена в 1969 наукова робота Томаса Бейкера.

«Змова мовчання» тривала десятиліття; більшість учасників та свідків померли, так і не розповівши про них публічно. У 1980 році місцевий краєзнавець Говард Кук опублікував частину спогадів одного з ключових бунтівників, колишнього морського піхотинця Білла Уайта (повний текст спогадів Уайта, записаний у 2000 році, опублікований університетом Теннессі). Кук стверджував, що саме Уайт і був одноосібним лідером повсталих. Розповідь Білла Уайта популяризував консервативний публіцист Гленн Бек; втім, Бек та його співавтори визнавали, що Уайт місцями суперечив свідченням інших свідків і його не можна було вважати абсолютно надійним джерелом. Історик, професор університету Алабами Лі Вільямс версію Кука та Білла Уайта не поділяв. В опублікованому в 1991 дослідженні Вільямса Білл Уайт не згаданий. Автор опублікованої в 2020 році книги прийняв розповідь Білла Уайта за основу, але не згадав імені Уайта в описі критичних епізодів «битви».

Місце дії

Округ Макмінн розташований у гористій місцевості на сході штату Теннессі. До початку колонізації тут жили племена криків; у XVIII столітті їх витіснили черокі, що прийшли з півночі. У 1757 році англійці заснували на землях союзних черокі форт для оборони від французів. Про життя колоністів XVIII століття збереглися лише уривчасті відомості; нова, добре документована історія округу почалася в 1819 році, коли федеральний уряд викупив його територію в індіанців.

Східний Теннессі лежить на кордоні між «бавовняним поясом» Глибокого Півдня та «кукурудзяним поясом» Середнього Заходу США. Коротке літо не дозволяє вирощувати бавовну, тому тут, на відміну від західного Теннессі, ніколи не було рабовласницьких плантацій та значного чорношкірого населення. У 1838 році федеральна влада насильно вигнала черокі; з тих пір переважна більшість жителів — білі нащадки жителів англо-шотландського прикордоння, що сповідують баптизм і методизм. На час описуваних подій чисельність населення округу перевищила 30 тисяч осіб, з яких приблизно сім тисяч жили в адміністративному центрі округу, містечку Ейтенз (). Протягом Другої світової війни 3526 жителів округу були призвані до збройних сил США.

У XIX столітті фермери округу Макмінн вирощували зерно, а в міжвоєнні десятиліття XX століття основною культурою став тютюн берлі. Промислових підприємств в окрузі не було, мешканці займалися землеробством, а міста виконували традиційні функції фермерського ринку та місця зустрічі селян. До 1946 більшість ферм ще не були електрифіковані, вулиці Ейтенз ще не були замощені. Шкільна освіта, навіть за мірками Півдня США, була слабкою. Післявоєнне територіальне зростання сусідніх Ноксвілла і Чаттануги, що згодом вплинуло і на життя округу Макмінн, ще не почалося.

В окрузі, як і в усьому штаті Теннессі, практикувалися прямі вибори посадових осіб виконавчої влади відкритим голосуванням. Право голосу мали лише платники подушного податку. Політичні партії могли сплачувати податок за своїх виборців оптом — що нерідко, але не завжди, визначало результат виборів. Фактичним головою округу був шериф, що обирався на дворічний термін і мав одноосібне, нічим не обмежене право наймати та звільняти рядових поліцейських (помічники шерифа, ). Шериф отримував з окружного бюджету постійну платню в п'ять тисяч доларів на рік, а рядові поліцейські утримувалися за рахунок збору адміністративних та кримінальних штрафів. Незалежної преси в окрузі не існувало; єдина газета округу ретельно уникала гострих тем.

Примітки Суспільство, що склалося після 1819 в окрузі Макмінн, здавна відрізнялася поляризацією політичного життя. На початку громадянської війни населення округу розділилося між підтримкою Півночі та Півдня. На голосуванні 8 червня 1861 1144 громадян проголосували за залишення штату в складі США, проти 904, які проголосували за вихід з союзу. За роки війни в окрузі було сформовано вісім рот армії Конфедерації та дванадцять рот армії сіверян.

В останню чверть XIX століття в окрузі склався сильний рух непримиренних прогібіціоністів. В 1909 більшість виборців округу проголосували за введення сухого закону . Після прийняття загальнонаціонального сухого закону в окрузі процвіло організоване самогоноваріння, орієнтоване на постачання у великі міста. Засилля бутлегерів було настільки нетерпимим, що в 1926 році громадяни міста Етова дали новообраній міській раді необмежені повноваження щодо боротьби зі злочинними синдикатами. Рада повністю заборонила обіг алкоголю, проституцію та носіння зброї, посилила повноваження поліції та розширила її штат. Новий глава міської поліції — безпринципний, але ефективний Берч Біггз (1874—1954) з округу Полк — зайнявся регулярними розгромами підпільних гуральників і залучив до антиалкогольної кампанії поліцію сусідніх округів. Бутлегери відповіли низкою вбивств представників влади. Організована злочинність не ослабла, а, навпаки, зміцнилася і зрослася з місцевою владою.

На початку XX століття в найбільшому місті штату, Мемфісі, прийшов до влади енергійний політик-демократ Едвард Крамп. Він побудував потужну політичну машину і підпорядкував їй всі галузі управління. Залишивши в 1916 пост мера, Крамп зберігав фактичний контроль над мерією до кінця свого життя, а в 1930—1948 роки контролював і весь штат Теннессі. Крамп активно підтримував «новий курс» Рузвельта і рузвельтівський мегапроект перебудови долини Теннессі, який залучив до штату небачені до того федеральні інвестиції. Розподіл бюджетних коштів між дружніми підрядниками та адресна фінансова підтримка виборців — переважно міської бідноти — були головною умовою процвітання машини. Крамп був завжди готовий до негласних угод з будь-якими попутниками, якщо вони вели до зміцнення та розширення його особистої влади.

Аналогічні процеси йшли у сільськогосподарських округах штату. Найвідомішим політиком окружного масштабу став Берч Біггз, який протягом сорока років контролював округ Полк. Створена ним машина, союзна машині Крампа, швидко підпорядкувала собі суміжні території; в 1936 Біггз «окупував» округ Макмінн. До того місцеві вибори зазвичай вигравали, з невеликою перевагою, республіканці , але на виборах шерифа 1936 несподівано переміг демократ Пол Кантрелл, що експлуатував популярні ідеї Рузвельта. За пізнішими твердженнями Клайда Роджерса, колишнього союзника Кантрелла, головною причиною успіху стала підміна виборчих бюлетенів. Будучи в 1936 клієнтом і протеже сімейства Роджерсів, Кантрелл став молодшим партнером Крампа і Біггза, створив власну політичну машину і фактично правив округом протягом десяти років.

Кантрелл, виходець із численного роду перших колоністів, був зовні непримітною людиною середнього віку. відзначав його неприємний, слизький, нервовий характер. Кантрелл ніколи не дивився в очі співрозмовникам, а наприкінці кар'єри не ступав і кроку без озброєної охорони. Ще в 1944 преса вважала Кантрелла васалом Біггза, але до 1946 Кантрелл сприймався вже як самостійний, рівний Біггзу політик, а партія влади, що склалася в Східному Теннессі, іменувалася «машиною Біггза — Кантрелла» (). Не будучи популярним серед мешканців округу, Кантрелл у 1938 та 1940 роках переобирався шерифом округу. У 1942 і 1944 роки він успішно обирався в сенатори штату, а місце шерифа і за сумісництвом голови виборчої комісії займав його найближчий підручний Пет Менсфілд. Третій за старшинством учасник машини Кантрелла, Джордж Вудз, у 1940 році був обраний до членів законодавчих зборів штату, а потім став спікером зборів; брат Кантрелла Френк у 1946 році служив мером міста Етова.

Звинувачення у корупції Після виборів 1936 року в окрузі заговорили про те, що перемогу демократів було підтасовано, але жодних доказів не було пред'явлено. Наступні події підтвердили підозри.

Нова влада відразу ж зайнялася накачуванням поліцейського бюджету необґрунтованими штрафами з місцевих жителів і випадкових проїжджих. Особливо діставалося пасажирам нічних міжміських автобусів: будь-який пасажир, захоплений сонним під час огляду автобуса, вважався п'яним, вирушав на ніч у в'язницю і був зобов'язаний виплатити штраф у 16,5 доларів. У вихідні кількість арештів доходила до 115. Окрім штрафу, кожен арештант приносив шерифу законний, офіційний дохід у 75 центів за кожен день утримання у в'язниці; за роки правління Кантрелла і Менсфілда округ виплатив за цією статтею понад триста тисяч доларів. Слідом за зростанням доходів зростала і чисельність поліції: до 1946 року в ній перебувало шістнадцять постійних помічників шерифа та чотири поліцейські міста Ейтенз; крім того, час від часу Менсфілд залучав до служби до тридцяти тимчасових помічників, які наділялися всіма правами поліції.